середа, 27 грудня 2017 р.

Урок-семінар в старшій школі

Семінар (від лат. розсадник) - особлива форма групових занять з будь-якого предмета або теми при активній участі учнів. Ця форма заняття сприяє розвитку діалогічної мови учнів, формує самостійність у роботі з першоджерелами. Семінари можуть бути присвячені як ви- вченню нового матеріалу, так і узагальненню і систематизації вже засвоєного. Основним завданням семінару як форми організації навчання в основній школі є поглиблення знань, їх систематизація й узагальнен- ня на основі самостійного вивчення різноманітних джерел; розвиток широкого спектра аналітичних умінь, у тому числі: конспектування, рецензування, підготовка розгорнутих проблемно-тематичних виступів, опанування критичного зіставлення джерел і т. д. Але, на відміну від інших форм навчальних занять з історії, на семінарі школярі не просто засвоюють нові знання й уміння, а колективно обговорюють їх у класі після попередньої роботи вдома з рекомендованою літературою. Отже, семінар є більш складною формою організації навчально- го процесу, якій мають передувати уроки засвоєння нових знань і умінь і лабораторні заняття.
За дидактичною метою семінари поділяються на три види:
тематичні, що присвячені вивченню однієї конкретної теми. Від уроків вивчення нового матеріалу тематичні семінари відрізняються тим, що напередодні заняття учні самостійно за рекомендованим пла-ном і списком літератури опрацьовують невідомі їм раніше історичні факти і в класі колективно обговорюють результати домашньої підго- товки. На тематичні семінари рекомендується виносити проблеми і дискусійні питання, що не мають однозначних відповідей; -
- узагальнюючі - з вивчення великої навчальної теми. При підго-товці і проведенні семінарського заняття другого виду розгорнуті і ве-ликі доповіді учнів менш ефективні, тут заохочуються короткі, але ємні виступи якомога більшої кількості учнів. Тому для узагальнюючого семінару рекомендуються великі за обсягом інформації питан- ня розчленувати на складові і до кожного з них готувати проблемні завдання, аналітичні тексти (суперечливі висловлювання, фрагменти дискусій і т. п.), питання на висловлення власної думки з приводу подій, що обговорюються, персоналій;
- узагальнюючі і систематизуючі знання з розділу і цілого історично- го курсу. Такі семінари проводяться на заключних заняттях навчально- го року чи півріччя, націлюючи школярів на повторення й актуалізацію основних історичних фактів і теоретичних положень, на зіставлення і синхронізацію історичних явищ і процесів, що відбувалися в той самий час у різних частинах земної кулі чи Європи; на формулювання узагаль- нюючих висновків про характер, спрямованість, особливості історич- ного розвитку досліджуваних країн, регіонів і світу в цілому. У цьому випадку, навпаки, очікуються глибокі і ґрунтовні аналітичні виступи учнів, що не виключає дискусій із спірних проблем теми.
Традиції проведення семінарів у вищій школі часто створюють у студентів загальне уявлення про структуру цих занять і їх обов'язкові атрибути: розгорнутий план, список літератури, конспекти. Однак останнім часом інтерес школярів і студентів до семінарів помітно зни- зився, що спонукає викладачів шукати способи їх оновлення. Насамперед варто відмовитися від безликих, невиразних форму- лювань теми заняття, що несуть у собі готові висновки й оцінки («Занепад...», «Історичне значення...», «Крах...» і т. п.). У назві семінару бажано відразу ж показати актуальність, проблематичність, диску сійність його змісту, зацікавити школярів перспективою познайоми тися з різними точками зору і визначити власне ставлення до історич- ного минулого.
Досвід показує, що оптимальним для двогодинного заняття буде 3- 4 питання. їх бажано формулювати також дискусійно, пропонуючи учням самостійно оцінити історичну ситуацію, визначити тенденцію, пояснити особливості. Іншим способом формулювання питань се- мінару буде пряма вказівка на спосіб обробки джерел і представлення матеріалів («порівняйте...», «дайте оцінку...», «зробіть висновки що- до...», «поясніть відмінності...», «за статистичними матеріалами складіть діаграму розвитку...», «коротко охарактеризуйте...»). До списку обов'язкової літератури, що рекомендується для підго- товки всіх учнів, може бути запропоновано додатковий, адресований учням зі стійким інтересом до історії, а також індивідуальний покажчик книг для тематичних повідомлень, у тому числі регіонального змісту. Пожвавлення і різноманітність у методику проведення семінарів вносить попередній розподіл між учнями навчальних завдань. Для семінару, що передбачає роботу в малих групах, клас заздалегідь об'єднується в колективи з 3-5 осіб і розподіляє ролі доповідача, співдоповідача, опонента, рецензента, головуючого та ін. В іншому варіанті школярі заздалегідь вибирають основних до- повідачів, опонентів, аналітиків, експертів, відповідальних за наочне і технічне оформлення семінару.
Для семінару-змагання клас об'єднується у дві групи, учасники яких готують виступи з усіх питань, на самому занятті вони виступа- ють у ролі основних доповідачів з одних питань і в ролі співдопові- дачів і опонентів з інших. Активізує роботу школярів на семінарі «особовий рахунок учасни- ка»: усі виступи, доповнення, питання, а також інші продуктивні форми участі оцінюються заздалегідь визначеною кількістю балів. Наприкінці семінару суми набраних балів «переводяться» в звичайні оцінки. В інтересах об'єктивності на семінарах-дискусіях зі спірних проб- лем історичного минулого можуть із самих же школярів утворювати- ся комісії незалежних експертів і спостерігачів, які у процесі заняття уважно слухають виступи сторін, стежать за регламентом і етикетом наукової суперечки, а потім виступають із власною думкою.

Значно підвищити ефективність проведення семінару може застосу- вання інтерактивних технологій. Зокрема, технологій опрацювання дискусійних питань: «займи позицію», «карусель», «акваріум», «моз- ковий штурм», «дебати» тощо. Більш докладно вони будуть описані у відповідному розділі підручника. Саме на такому уроці у самостійній роботі, що є головною діяльністю на занятті та перед ним, учні також набувають досвіду спілкування і громадської поведінки.

Приклад уроку в 10 класі
https://drive.google.com/file/d/1VWZCIjjzlcTNUzPCtDIBr_fNqlzAYY5-/view?usp=sharing








вівторок, 31 жовтня 2017 р.

Презентація проекту

Відносини гетьмана І. Мазепи з Петром I

Народився Іван Мазепа 20 березня 1639 в шляхетській православній родині на хуторі Мазепинці Київського воєводства (неподалік від Білої Церкви). Іван Мазепа вчився в Києво-Могилянському колегіумі, потім — в єзуїтському колегіумі у Варшаві. 

Пізніше, з волі батька, був прийнятий при дворі польського короля Яна Казимира, Іван став королівським пажем, зумів швидко завоювати прихильність короля, завдяки чому їздив вчитися в європейські країни: в Італію, Німеччину, Францію. У 1665 році Мазепа зайняа посаду Чернігівського підчашого, а в 1669 він став ротмістром гвардії гетьмана Дорошенка. У 1674 році потрапив до запорозьких козаків, де через кілька років став генеральним осавулом. З 1687 гетьман Війська Запорозького лівого берега Дніпра, а з 1704 року, після об’єднання територій Лівобережної та Правобережної України,-війська Запорозького обох сторін Дніпра (1687-1708). Другий в російській історії кавалерордена Андрія Первозванного («славного чину святого апостола Андрія кавалер») з 1700 року. Князь Священної Римської імперії з 1 вересня 1707. dovidka.biz.ua Тривалий час був одним з найближчих сподвижників російського царя Петра I і багато зробив для економічного підйому Лівобережної Січі. За військові заслуги королем польським Августом Сильним нагороджений орденом Білого Орла. І.Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури. На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700-1721), гетьман І.Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу реалізувати свій військово-політичний проект, метою якого був вихід з-під протекторату Московської держави і утворення на українських землях незалежної держави. У 1708 році таємно перейшов на бік противника Російської держави в Північній війні — шведського короля Карла XII, майже за рік до його розгрому російською армією. За зраду присязі відданий громадянській страті з позбавленням титулів і нагород, які він отримав від царя. У 1709 році Петро I наказав виготовити в єдиному екземплярі Орден Іуди, яким припускали нагородити Мазепу за зраду російського царя. Російська православна церква піддала Івана Мазепу анафемі. Втікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдові, що належала Османській імперії. Тут, біля міста Бендери у селі Варниця, 21 або 22 вересня 1709 року Іван Мазепа помер і був похований. Згодом перепохований в Галаці (нині Румунія).


Історія відносин гетьмана з Петром I  подана в цьому відео: